Життя прекрасне - посміхнись!!!

 

П’ять хвилин з минулого життя




В один з простих пахмурних вечорів, що оточують нас в нашій буденності, тих вечорів коли ми, повертаючись з роботи, дивимось в скло маршруток і бачимо себе в оточені коханих за вечерею, телевізором, в обіймах, в розмовах ,але головне, що дома…. В один з цих вічних вечорів і я був там – дома, там, де мене чекала моя Кохана, я був там, мене більше не було ніде… Так закінчився мій робочий день, хоча робочий день був взагалі і не мій, це був чийсь робочий день, не мій. Вечір лише починався – Мій вечір, він починався з мого повернення додому, з моїх думок, з моїх мрій. Про це я й розмірковував в маршрутці, їхати було хвилин двадцять, тому я просто був там – дома. Маршрутний гомін мені не заважав насолоджуватись моїм поверненням і я насолоджувався, сидячи на одному з дальніх сидінь. Попереду сиділа жінка, вона теж була Там…
Після чергової зупинки попереду сиділо вже дві жінки, Та що Там і Нова гостя нашого маршруту. Я це бачив проте не усвідомлював. Нова гостя нашого маршруту сиділа мовчки і розглядала Ту що Там, пробувала розпочати розмову про погоду, і просто надокучала Тій що Там і звісно мені, відволікаючи від ДОМУ. Мені стало цікаво, наскільки вистачить терпіння в Тої що Там не відповідати грубістю на такі набридливі чіпляння Нової гості нашого маршруту. На моє здивування терпець увірвався в Нової гості нашого маршруту, і вона прямо звернулась до Тої що Там:
«Вибачте , Ви що мене не пам’ятаєте?».
«Ні», - була проста тиха без емоційна відповідь Тої що Там.
«Я, Оля… Я… Ви не пам’ятаєте?.. ».
«Оля? Ви…Ви…Я дуже давно Вас не бачила… Не впізнала…».
«Давно…Двадцять років минуло…».
«Час..».
«Як Саша? Як Ваше життя?».
«В нас все добре, маємо двох дочок, живемо тепер на Північному».
«Вибачте… Стільки часу минуло… я його не можу забути – моє перше та єдине Кохання – Саша… Вибачте… Не думала…».
«Нічого… Оля. Ви його за цей час так і не бачили?».
«Ні… Я мріяла… Але ні….».
«Знаєте? Я довгий час його ревнувала до Вас Оля. Я не могла забути Ваших спільних почуттів… Минулось…».
«Вибачте… побачила Вас і щось накотилося… Моя зупинка. Передайте йому вітання. До побачення».
«До побачення. Передам, обов’язково».
Так пройшло п’ять хвилин з минулого життя, п’ять хвилин, яких ніколи раніше не було і ніколи більше не буде. П’ять хвилин відвертості, п’ять хвилин кохання, п’ять хвилин ревнощів. В роздумах про п’ять хвилин, я приїхав додому. Мене охопив смуток нездійсненних мрій та почуттів Нової гості нашої маршрутки… Охопив смуток п’яти хвилин… Дома мене зустріла Кохана міцним гарячим та солодким поцілунком і я віддався нашим почуттям, забувши про роботу, шлях додому та п’ять хвилин з минулого життя, не мого життя, на щастя не мого. Я люблю свою Кохану і це взаємно!!!


02.02.2008 року


Создан 02 фев 2008



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником